2 0 2 0   р і к
Copyright 2020 © O.Слиньков  All Rights Reserved.
Біографія "ЕТА"







Біографія  
Народного Естрадного Театру Аматорів "ЕТА"
НТУУ "Київський політехнічний інститут
ім. Ігоря Сікорського"


Не віриться, але я - Віталій Іващенко - не просто свідок, я його організував, писав усю комедійну драматургію, ставив вистави і в них грав.

1 квітня 1959 року, будучи студентом  четвертого курсу Механічного факультету Київського політехнічного інституту (так він тоді називався) я зібрав своїх друзів, з якими виступав на сцені як конферансьє нашого інститутського джазу, кращого з аматорських колективів Києва, яким керував головний дерегент оркестру Київського цирку Народний артист України Василь Петрусь, і ми вирішили, що вже дозріли до створення театру мініатюр: є бажання, маєо почуття гумору і якесь вміння.

В ті часи в СРСР тільки з'являлися такі театри. В Україні ми були першими. Практично всі вони називалися СТЕМами - студентськими театрами естрадних мініатюр. Нам не хотілося безликості і стандартності, ми хотіли, щоб назва була символічною. Тому назвалися "ЕТА".

Е с т р а д н и й  - значить демократичний, зрозумілий усюди  й всім, актуальний, мобільний, цікавий і веселий. 
Т е а т р  - це простір дослідження життя людського духу і інструмент формування особистості.
А м а т о р и - це ті, хто з любов'ю займаються справою, яка не є їхньою професією.

А грецькою літерою "ета" в техніці позначають коефіцієнт корисної дії геть усього. У цьому символі - мета і мрія театру: допомагати людям і суспільству підвищувати свій коефіцієнт корисної дії на користь собі, близьким, людству, щоб всім жилося цікавіше і щасливіше.

На посаду режисера запросили артиста київського Академічного театру Російської драми ім. Лесі Українки Альфреда Шестопалова, який керував чи не єдиним в той час комедійним театром Спілки архітекторів "Рейсшинка", мав досвід в цій роботі. Пізніше Альфре Васильовичотримав почесне звання Заслуженого артиста України.

Це були 60-ті роки, знаменита хрущовська відлига. Студентство тягнулося до правди та розкріпачення, до критичного, і в той же час оптимістичного погляду на життя. Була суспільна потреба у створенні таких театрів.

Прем'єра першої вистави "Без весни винуваті" відбулася 5-го травня 1959 року. Автори Віталій Іващенко, Ілля Зборовський і Юрій Заболотнюк. Постановник Альфред Шестопалов. Оригінальну музику до вистави написали випускники КПІ брати Черепіни: Валентин (доктор технічних наук, професор, член-кореспондент Національної Академії Наук України) і Юрій (майор-інженер).

За жанром "Без весни винуваті" - класична естрадна вистава-огляд, в якій самостійні комедійні мініатюри були нанизані на легкий ліричний сюжет: студент-медик закохувався в тролейбусі в студентку політехнічного і потім розшукував її в КПІ, потрапляючи в різні комедійні ситуації.

Схвальний відгук про прем'єру надрукувала тоді найпопулярніша київська газета "Вечірній Київ". Вистава мала такий успіх, що прийшлося грати її кілька разів підряд. На той час це було рідкістю. У подальшому це  стало практикою нашого театру: багато працювати, багато грати, вдосконалюючи і відшліфовуючи вистави, а не робити "разовки" для показу на фестивалях чи конкурсах. Як на мене, цим і відрізняється аматорське мистецтво від звичайної самодіяльності.

Фрагменти нашої вистави навіть показало Українське телебачення. Це було майже неймовірно, бо в ті часи гумор і телебачення були практично несумісними.

У 1962 році ми вперше були запрошені на фестиваль студентських театрів до міста Каунаса і вперше стали Лауреатами.

У 1963 році я написав і вперше сам поставив нову виставу "Наш музей": на сцені в різних площинах стояли три великі зашторені рами. Ведучий - людина з майбутнього - гід музею, відкривав штору картини, за якою у нерухомих позах завмерли актори в певних образах. Вони "оживали", виконувалась комедійна мініатюра, після чого актори завмирали і гід переходив до іншої картини.

В цьому ж сезоні зародився популярний довгі роки "КВН". ЕТА був учасником першого українського телевізійного "КВН". Ми підготували домашнє завдання. Це був фрагмент із нашої студентської комедійної опери "Сесія - любов моя!".

За шестибальною шкалою солідне телевізійне журі на чолі з відомим в ті часи композитором Оскаром Сандлером оцінює наш виступ у 12 балів - за оригінальність і майстерність. Гра йде далі і раптом - стоп! Журі про щось радиться і Голова повідомляє учасникам: "Оскільки передача йшла в прямому ефірі (а не так, як зараз, все записується, а потім редагується), то якраз під час виступу Естрадного Театру КПІ трансляція КВН була перервана випуском новин, і телеглядачі не побачили цей прекрасний номер".  Журі пропонує вернути рахунок назад (тобто зняти ці 12 балів) і повторити нашу "оперу" спеціально для телеглядачів, як прикрасу всього вечора, оцінити її, а далі грати, як і грали. Так і зробили.

У сезоні 1963-64 років з виставою "Еволюцію студента" (про те, як і чому за 5 років навчання студент міняється так, що і не впізнати) ЕТА стає Лауреатом всеукраїнського конкурсу художніх колективів, присвяченого 150-річчю з дня народження Тараса Шевченка.

У 1965 році вступає до КПІ і стає одним з кращих акторів, а пізніше і режисером ЕТА мій молодший брат Євген (зараз доцент інженерно-фізичного факультету, заслужений викладач НТУУ "КПІ").

За 60 років я написав і поставив разом із братом 31 комедійну виставу: "Без весны виноватые" (1959), "Пора кончать!" (1961), "Наш музей" (1962),  "Эволюция студента" (1964), "Один день" (1965), "Оглянись!" (1967), "Трижды три - и хоть бы что!" (1968), "Пять шагов сквозь улыбку" (1969), "Спрашивайте - отвечаем!" (1970), "Шуточки" (1972), "Юморочек" (1974), "Чудаки" (1976), "Я вас люблю" (1978), "О том, как приходит апрель" (1979), "Чем живете?" (1982), "Мошенники" (1983), "Фантазия о комедии" (1984), "Сосед, заходи!" (1986), "Веселый урок" (1987), "Требуется шут" (1988), "Пропал студент" (1990), "Барабашка" (1991), "Любовь + сессия = студент" (1996), "Не дочекаєтесь!" (1997), "Сміх крізь роки" (1999), "Не в навчанні щастя"      (2000), "Я вас кохаю" (2003), "45 років сміху" (2004), "Любов + сесія + весна = студент" (2008) і ювілейна "Формула гумору" (2009).

Практично всі наші вистави були відмічені на фестивалях, оглядах і конкурсах, а головне, гралися десятки разів і не тільки перед студентською аудиторією, а і в заводських клубах, в колгоспах,  в школах, в науково-дослідних інститутах, грали і у Верховній Раді, і в Лук'янівській в'язниці. Всього не перерахуєш. ЕТА - єдиний в Києві театр, який став Лауреатом української комсомольської премії ім. О.Бойченка. Кращі актори нагороджувалися Почесними Грамотами ЦК ВЛСМ і знаками ВЦСПС, чимало наших акторів визнавалося кращими акторами різних театральних фестивалей. Згодом вихованці театру Ігор Дністрянський, Слава Василюк і Аня Кузіна стали професійними акторами.

    У 1974 році ми вперше виїхали за кордон - до Польської Народної республіки. Грали польською. Глядачі сміялися до сліз, а після вистави кореспондент польського радіо поцікавився, за якою методикою ми так прекрасно вивчили польську мову. В тому ж році поїздка до Болгарії, в європейську столицю гумору місто Габрово. Коли вдруге ми їздили до Габрова (у 1976 році), то тамтешні студенти з успіхом грали наші мініатюри, які вони записали на магнітофон під  час  перших гастролей.

У сезоні 1977- 78 років ЕТА став лауреатом Першого Всесоюзного фестивалю самодіяльної художньої творчості трудящих, його - єдиний театр столиці - було нагороджено Великою Золотою медаллю. Трохи згодом театру було присвоєне почесне звання "Народного".
За радянських часів ЕТА (комедійний театр!) став Лауреатом усіх чотирьох Всесоюзних фестивалів художньої творчості.

В наших виставах завжди було багато музики у виконанні музичного ансамблю, який створив і яким довгі роки успішно керував, писав оригінальну музику і пісні мій однокурсник Олександр Циганов.
Розквіт театру, закордонні і всесоюзні гастролі 70-х років пов'язані з ім'ям кращого за усі часи директора клубу КПІ Ніною Олександрівною Крячко. Світла їй пам'ять!

У 1979 році в СРСР гучно святкувалось Воз'єднання України і Росії, і нам запропонували творчу поїздку аж до Томська!  Погоджуємось. Через Україну, потягом, через майже всю Росію. Місяць лютий. В Томську - 35 градусів морозу!  Але прийом!!! Виступаємо в Томській політехніці, в студентських клубах, на базі відпочинку. Що приємно - вони знають про наш театр і грають одну з наших мініатюр "Балку". За рік до цього наше Міністерство культури видало мою книжечку комедійних мініатюр "Роки студентські", і вона якось добралася до Сибіру, до Томська…
У 1985 році в СРСР широко святкувалося 40-річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні. Ми поставили поетичну композицію "Все, что было не со мной, помню!": сценічне дійство було побудоване з використанням документів Нюрнбергського процесу, поезій і пісень війни. Вистава йшла годину. Хоч в цей рік радіо, газети, журнали, телебачення, кіно тільки і говорили про війну, наша вистава вийшла такою щирою і потужною, що глядачі плакали, а в кінці вистави підводились і довго аплодували.

Ось тільки два типові записи  глядачів про виставу в Книзі відгуків. "На спектакль я привела с собой всех моих детей. Слезы катились по моим щекам весь спектакль, хоть я и родилась после войны. Спасибо! Орлович Р.С. и мои дети". "Знаете, некоторые спектакли затрагивают, другие волнуют, заставляют думать… Этот - потрясает!!! Все переворачивает в душе! Спасибо Вам за него! Студенты ФЭТ, КПИ, гр. ДП-42".

У тому ж сезоні я вперше поставив не свою драматургію: трагікомедію про війну Андрія Макайонка "Трибунал". Вперше наші актори показали, що можуть грати не тільки комедії. Вистава була відзначена Золотою медаллю на Всесоюзному фестивалі театрального мистецтва.

1986 рік. Навесні Чорнобильська трагедія. Як  людський характер проявляється в екстремальних ситуаціях, так суть і дух ЕТА проявилися в тому, що він був першим художнім колективом України, який вже через місяць після вибуху в Чорнобилі за власною ініціативою, без оплати (міські профспілки лише дали автобуса, але ніхто з керівництва з нами не поїхав), самі  поїхали до зони і виступали  перед ліквідаторами.

Майже всі актори не сказали батькам, куди вони їдуть, бо багато хто з батьків заборонив би їхати, і могли зірватись такі важливі - для духу і совісті - виступи.  Грали в багатьох військових частинах. Часто ліквідатори сиділи в респіраторах, а ми грали без. Незважаючи на нервову напругу (ліквідатори знали ж бо що й до чого), ми  таки їх розсмішили, розважили, допомогли на якийсь час забути трагічність ситуації.

1987 рік. Початок перебудови. Спадає ідеологічний тиск КПРС. Московська інтелігенція добивається права на створення театральних студій. А чим ми гірші? Я разом з керівниками ще чотирьох театрів готуємо потрібні документи. Наші вистави відвідують комісії. Рішенням  Міністерства культури України і Київського міськвиконкому ЕТА надають статус державного театра-студії, і п'ять років - до фінансового обвалу в Україні 1992 року - двічі на тиждень (по суботах і неділях) ми збирали повний зал (близько 1700 місць!) і грали свої вистави.

Відкрили професійний театральний сезон комедією "Сусіде, заходь!", яку я написав разом з відомим кінооператором, дуже симпатичною людиною Суреном Шахбазяном, який знімав фільми знаменитого Романа Балаяна ("Полеты во сне и наяву"). З ним у житті трапилася історія, яку ми використали як драматургічний хід. Спочатку був написаний кіносценарій, але фільму зняти не вдалося. Тому я зробив з нього п'єсу, яку ми грали з успіхом десятки разів.

Квиток на наші вистави коштував 1 гривню. За проханням знайомих вчителів спеціально для молодших школярів я написав і поставив комедію "Барабашка", де грали і наші діти, і навіть наш  пудель Доллі, у якої виявилися прекрасні акторські здібності і розуміння ролі. Мрія всіх театралів - Розуміння і хороша реакція глдачів. Ви би побачили, як нашу комедію спримала малишня! Вистава кінчалася, а дітки сиділи і не хотіли йти додому!
Були написані і поставлені повнометражні комедії "Чем живете?", "Фантазія о комедии", "Требуется шут!".

В пам'яті багатьох поколінь політехніків-акторів ЕТА назавжди лишаться радісні спогади про завжди цікаві гастрольні поїздки. Ось цей перелік. Ленінград (1962), Каунас (1962), Одеса (1963), Москва (1964), Житомир (1966), Горький (1969), Томськ (1970), Чернігів (1972), Польська Народна Республіка (1974), Біла Церква (1974), Волжське річне пароплавство (1974), Народна Республіка Болгарія (1974), Народна Республіка Болгарія (1976), Польська Народна Республіка (1977), Донецьк (1970), Томськ (1979), Донецьк (1980), Донецьк (1981), Москва (1982), Ленінград (1984), Чорнобильська зона (1986), Харків (1987).

З 1992 року ЕТА знову працює в статусі аматорського колективу. Ми регулярно підтверджуємо звання Народного (актори-то міняються щороку!), успішно виступаємо у київських театральних фестивалях.

На жаль, багато студентів сьогодні більше зорієнтовано на заробляння грошей, аніж на мистецтво, як чи не єдиний спосіб духовного вдосконалення особистості, тому менше бажаючих і здібних новачків приходить до театру, складніше працювати, бо душа театру - актор!

Благо сьогодні є інтернет. Є у нас чимало відеозаписів репетицій, вистав, фрагментів на сайті театру: http://eta.kpi.ua і на сайті "Поезія Віталія Іващенка" viiv.co.ua, розділ ЕТА. Там багато фотоматеріалів, публікацій в пресі, фонограми вистав і глядацьких конференцій, відгуки глядачів тощо.

Доцент Віталій Іващенко,
Художній керівник Естрадного театру аматорів ЕТА,
Заслужений працівник культури України.


                     





















               

  Учасники ювілейної вистави "Формула гумору" 1 квітня 2009 року